ДУШЕВНА СПОВІДЬ

Деталі

Категорія: Галина Бондаренко

Опубліковано: П'ятниця, 26 липня 2013, 12:31

Перегляди: 2537

Давно не брала я до рук пера.

Не брала, бо не мала в тім потреби.

Сьогодні захотілося мені,

Відкрити душу – це ж бо мені треба.

А відкривати душу буду лиш собі,

Кому потрібно чим живу я, чим  страждаю.

Що в мене на душі, яка я?

Цього я добре і сама не знаю.

Пригадую дитинство я своє:

Уже тоді від мене вимагали більше ніж від інших,

У роки юності вимоги більші теж,

А в роки зрілості все більше і все більше.

Я говорила -,  а хіба я не така як всі,

Чому не можу я зробити так як інші,

Хіба я краща, чи мудріша я,

Чи розумніша я за інших?

Буває так – проступок хтось зробив,

Йому проходить а мене карають,

А може то все вигадала я?

Можливо, я й сама цього не знаю.

Та ні ж бо – це не вигадка моя,

Вимоги ті до мене були справжні.

У 18 років сиротою залишилася я,

Та сиротою залишилась не назавжди.

Проте така чи не така як всі

Я думала не раз і зрозуміла,

Так -, я така як всі на цій землі

От тільки трішечки сильнішою я будь зуміла.

А силу ту мені давав Господь,

Він весь цей час був у мені, зі мною,

Не сиротою я була в цьому житті

Була сповита я якоюсь таїною.

Господь і зараз тут зі мною теж,

Зорить за мною поглядом безмежним,

Оберігає він мене усе життя,

І за моїм життям постійно стежить.

А я, як свічечка горю на цій землі,

Як та маленька свічка від вогню згорала,

Але я рада що горю своїм вогнем,

Не просто від тепла чужого тала.