УКРАЇНЦІ І ДРУГА СВІТОВА

• 

Деталі

Категорія: Україна

Опубліковано: Середа, 22 червня 2011, 16:22

Перегляди: 2340

Цьогорічне 9 Травня зробили в Україні особливим. Уперше (!) за часів незалежності святкування Дня Перемоги відбувалося під червоними прапорами. Не думаю, що це робилося через велику любов до ветеранів Великої Вітчизняної, яких зосталася жменька. Доводиться зустрічати інформацію, що для пошиття червоних полотен витратили в нас більше коштів, ніж на реальну допомогу цим літнім людям.

Зрештою, із самого початку це свято мало відверто ідеологічний характер і було обтяжене значним доважком сталінської фальші. Власне, задумувалося воно Сталіним яксвято з відповідним ідеологічним антуражем. Отаким воно, великою мірою, й залишилося.

Однак нашим сталіністам цього свята тепер замало. Треба їм ще святкувати 22 червня, котре трактується ними як початок! Хоча що тут святкувати? Ганебні поразки, енкаведистські розстріли і масову здачу в полон десятків тисяч воїнів, котрі не поспішали захищати свою соціалістичну Вітчизну.

Проте поставімо собізапитання, чи було для українців це початком? Чи це був один із її етапів?

ДРУГА СВІТОВА І ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА

Історія не може бути написана такою,. Зрештою, а що таке -? Навіть одні й ті самі учасники події можуть описувати її по-різному. Наприклад, полководець, що командує боєм, і простий солдат, що бере участь у цьому бої, бачать його по-своєму.

Саме ж історичний опис так чи інакше ідеалізується, схематизується, моделюється у світлі тієї чи іншої ідеї. Так було, так є, так буде. І якщо вам говорять проісторіописання, сприймайте це із скептицизмом.

Однак сказане зовсім не означає, що історіописання не є потрібним, що це просто,. Історіописання - не тільки (і не стільки!) осмислення минулого тієї чи іншої спільноти, скільки ідеологічне утвердження її потрібності у світі та відображення сучасного стану її існування. Навіть коли йдеться мова про всесвітню історію, все одно присутній певний, зосередження уваги на якомусь етносі чи на якійсьцивілізації.

Візьмімо події 1939 - 1945 рр., які в західній історіографії розглядаються як Друга світова війна. Вважається, що вона розпочалася 1 вересня 1939 р., коли в результаті підписаного в серпні того року Пакту Молотова - Ріббентропа гітлерівська Німеччина напала на Польщу, а незадовго після цього зробив те саме Радянський Союз. Останньому протягом 1939 - 1940 рр. удалося прилучити не лише землі східної частини Польської держави, а й Прибалтику, Молдову, Буковину. Німеччина, в свою чергу, окупувала землі етнічної Польщі, а також терени на півночі, півдні та заході Європи.

Якщо розібратися, то Друга світова війна - це ідеологічний концепт, вигідний для західних держав. Цей концепт, по-перше, утверджує думку, що призвідцями війни стали Гітлер і Сталін, із санкції яких був укладений згадуваний Пакт Молотова - Ріббентропа. По-друге, відвертається увага від Мюнхенської конференції 29 - 30 вересня 1938 р., коли західні демократії (Англія, Франція) дали можливість Гітлеру здійснювати експансію в Центрально-Східній Європі. Результатом цієї конференції, чи точніше - змови, стало зникнення Чехо-Словацької Республіки. Чехію окупувала Німеччина, Словаччина стала маріонетковою державою під її протекторатом, а українське Закарпаття, що входило до складу Чехо-Словаччини, віддали німецькому союзникові - хортистській Угорщині. Чехи, хоча й мали добре озброєну армію та військові укріплення, здалися окупантам без єдиного пострілу. Словаки, зрозуміло, тішилися, що стали незалежними (хоча й під наглядом гітлерівців). Одне лиш українське Закарпаття, маючи загони вкрай погано озброєних добровольців, чинило опір угорським окупантам. Загинули сотні людей. 16 - 18 березня 1939 р., коли відбувалися бої на Закарпатті, до цього краю була прикута увага європейських мас-медіа. То була реальна війна. Однак західні історики - як, до речі, й радянські, і пострадянські - воліють не звертати увагу на цю війну, яка фактично дала старт Другій світовій. Адже ця війна (точніше - бойня погано озброєних українців) відбувалася фактично на вимогу Сталіна за згоди Гітлера й мовчазному потуранні західних демократій.

Та Бог з ними, тими іноземними істориками. Іншого від них і не варто чекати. Погляньмо краще, як більшість наших істориків трактують цю подію. Для них вона має маргінальний характер. Пригадую, коли два роки тому я відвідав музей у замку Паланок, що біля Мукачевого, то був просто шокований. Усюди панує угорський дух - тут створено культ Шандора Петефі, угорського поета, який перебував у замку лише якусь годинку; є пам'ятники угорським героям Ілоні Зріні й Ференцу Ракоці тощо. А про державу Карпатська Україна в музеї замку розповідав лише один нещасний блідий стендик. Та, власне, ніхто на нього не звертав уваги. У книжкових магазинах Закарпаття годі було знайти відносно об'єктивні книги про Карпатську Україну. Зате була різного роду, яка цинічно оббріхувала цю державу.

І ми після цього дивуємося, що нас не поважають? Таж ми самі себе не поважаємо. Замість того, аби говорити на повний голос, що українці першими постали на борню з фашизмом, сором'язливо ховаємо очі.

Але ще більшим виявом самонеповаги є те, що в нашому історичному дискурсі продовжує панувати сталінський концепт. Власне, він має вияв не лише в підручниках з історії, а й в численних музеях, пам'ятниках тощо.

Чому і як з'явився цей концепт? У певному сенсі, це альтернатива західному концепту Другої світової війни. Сталіну та його команді важливо було показати, щовійна почалася не в 1939, а в 1941 році, коли гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Тим самим досягалося кілька ідеологічних цілей. По-перше,факт укладення загарбницького Пакту Молотова - Ріббентропа. По-друге, агресивні дії СРСР у 1939 - 1940 рр. (напад на Польщу, окупація Прибалтики, Буковини й Молдови, радянсько-фінська війна) розглядалися не в контексті подій Другої світової війни, а яккроки, спрямовані на оборону радянських рубежів від майбутнього нападу гітлерівців. Про те, що на цих окупованих, сиріч, землях чинилися широкомасштабні репресії, звісно, не говорилося. Сама Катинь чого варта!

Словом, як західні демократії за допомогою свого концепту Другої світової війниганебну Мюнхенську змову й криваву бойню українців на Закарпатті в 1939 р., так і батько Сталін за допомогою концептуприховував небажані для нього події 1939 - 1940 рр.

Однак чому Сталін вигадав назву? Саме він почав широко вживати у своїх виступах словосполучення. Тут явно простежувалася паралель з війною проти Наполеона в 1812 р. У російській і, відповідно, радянській історіографії утвердився міф, що, мовляв, увесь російський народ тоді піднявся на війну з ворогом задля захисту свого. Так само увесь радянський народ вів війну з німецьким окупантом, патріотично захищаючи свою Батьківщину.

У цьому сталінському концепті українцям відводилася роль не суб'єкта, а пасивного об'єкта історії. Реально для сталіністів ми були гарматним м'ясом, а наша територія лише полем для воєнних дій. Церемонитися з цією територією не варто було. Пригадайте хоча б те, що зробили більшовики зі столицею радянської України, підірвавши під час відступу чимало об'єктів, у тому числі й пам'ятників культури.

У плані ідеологічному, згідно з цим концептом, нам відводилася роль частини радянського народу, де основну роль грав, зрозуміло, народ російський. Ті ж українці, які не хотіли ставати частиною цьогоі воювали на два фронти проти гітлерівців і сталіністів (мається на увазі Українська Повстанська Армія), відповідно, оголошувалися ворогами народу, колабораціоністами, прислужниками гітлерівців і т.д. Радянська пропаганда навіть вигадала абсолютно абсурдний термін - німецько-українські націоналісти. Але таким нісенітницям радянські люди вірили. Власне, продовжують вірити й далі.

ЯК БАТЬКО СТАЛІН НАПИСАВ ІСТОРІЮ І ЯК МИ ЇЇ ВИВЧАЄМО ДОНИНІ

Один знайомий (жартома) подарував мені на день народження своєрідні- видання окремихСталіна ще з 1953 р. Серед них був і такий, як. Це, власне, збірка промов і наказів батька Сталіна.

Якось узяв я цей бестселер і почав читати. Чим далі читав, тим більше ставало смішно і... сумно. Смішно через абсурдність заяв. Наприклад, як можна всерйоз сприймати таку маячню:. Це говорив Сталін у своєму знаменитому виступі на радіо 3 липня 1941 р., коли радянські війська терпіли нищівні поразки одна за одною, а десятки тисяч червоноармійців опинилося в полоні. До речі, незадовго після цього у німецькому полоні опинився навіть син Сталіна - Яків. Проте, зробивши заяву про те, що кращі німецькі війська й частини авіації розбиті,далі говорив, що німці чомусь далі наступають, захоплюють нові території, а. Воістину, залізна (сталінська!) логіка.

Або як вам, наприклад, подобається така заява товариша Сталіна у доповіді(6 листопада 1941 р.):. Не знаю, звідки така статистика в батька Сталіна. Та щось мало віриться, ніби після чотирьох місяців війни втрати німецької армії більш ніж удвічі перевищували радянські. Та найсмішніше те, що наступні роки мудрий Сталін знову говорив про сукупні втрати німецької армії у розмірі чотирьох із половиною мільйонів осіб. Чи то втрати Верхмату не збільшувалися, чи то більшовицькому вождю страшенно сподобалася цифра чотири з половиною мільйони, чи старечий склероз замучив. При бажанні можна понавідшукувати вбатька Сталіна чимало й інших дурниць.

Однак тут не стільки смішно, скільки сумно. Чим далі я читав Сталіна, тим більше переконувався, що створена ним концепція історіїблагополучно пережила свого творця, знайшла відображення не лише в радянських підручниках, а й фактично продовжує транслюватися в підручниках українських. У кількох словах ця концепція виглядає таким чином: фашистська Німеччина віроломно напала на миролюбний Радянський Союз, спочатку Червона армія відступала, героїчно обороняючи Батьківщину, із часом настав, радянські люди зібралися з силами, почали громити ворога, звільняючи одну територію за другою, потім вони допомогли звільнитися народам Європи і остаточно здолали ворога. У промовах Сталіна чимало і пафосу, і словоблуддя, і жонглювання цифрами, географічними назвами. Цюуспішно засвоїла радянська історіографія. Із писань радянських істориків, так само як ізбатька Сталіна, важко зрозуміти, чому доблесна Червона армія не була готова до нападу гітлерівців, чому вона так безславно відступала в перші місяці війни, чому відбувсятощо.

Правда, краще читати, тобто писанія Сталіна, а не припудрені міркування радянських істориків.все ж визнавав, що матеріальна допомога США та Великої Британії, поставки від них танків, літаків, дефіцитних матеріалів для оборонної промисловості мали для СРСР величезне значення. Чи не був це один із вагомих чинників? А ще батько Сталін дуже переймався відкриттям другого фронту в Європі. Навіть говорив, що через відсутність цього фронту Червона армія зазнає невдачі. Для нього дана проблема займала. Принаймні більшовицький вождь розумів, що без другого фронту і без американських та англійських поставок виграти війну неможливо. А ось доблесні радянські історики ці важливі моменти успішно. І зараз, коли школярі чи то Росії, чи Білорусі, чи навіть України вивчають події, то видається їм, що СРСР сам здолав Німеччину, а внесок західних союзників не був суттєвим.

Є ввід батька Сталіна й інші цікаві моменти. Так, у згаданій промові до 24-ї річниці Вєлікого Октября він намагався довести: мовляв, гітлерівці, сиріч націонал-соціалісти, не є ні націоналістами, ні соціалістами. Чому більшовицький вождь перейнявся такими речами? Боявся, що німці можуть спекулювати на проблемах національних, які були для СРСР болючими, чи на питаннях соціальних. Адже сталіністи і гітлерівці іменували себе соціалістами. Зрештою, між ними було чимало подібного в площині практичній. Отже, соціалісти воювали проти соціалістів. І тому закрадаєтьсядумка: а чому батько Сталін не назвав німецько-радянську війну 1941 - 1945 рр. Великою Соціалістичною війною? То було б адекватніше, ніж Вєлікая Отєчєствєнная.

ЧИ МОЖНА БУЛО ВИГРАТИ ВЕЛИКУ ВІТЧИЗНЯНУ ВІЙНУ БЕЗ УКРАЇНИ?

Якщо радянські історики, ніби Радянський Союз міг у Великій Вітчизняній обійтися без західних союзників, то нинішній російський прем'єр творчо розвинув ці напрацювання й висловив думку, мовляв: перемогу могли забезпечити самі росіяни, зрозуміло, без якихось там українців. Думка не така вже оригінальна, як декому здається. Щось подібне говорив товариш Сталін, зокрема на прийомі у Кремлі на честь командуючих військами Червоної армії 24 травня 1945 р. Цей виступ - то справжній гімн російського націоналізму. Дозволю собі розлого процитувати його:

Я поднимаю тост за здоровье русского народа потому, что он заслужил в этой войне общее признание, как руководящей силы Советского Союза среди всех народов нашей страны.

Я поднимаю тост за здоровье русского народа не только потому, что он - руководящий народ, но и потому, что у него имеется ясный ум, стойкий характер и терпение>.

Далі батько Сталін вдарився у самокритику. Сказав, що..

Звісно, цей спіч супроводжувався.

Коментарі зайві.

Навіть не знаю, чому товариш Коба так розговорився. Чи перемога над тевтоном сп'янила його? Чи зайвого випив? Бо ж свідчить народна мудрість: що у тверезого на умі, то... Ну, далі самі знаєте.

Але дамо батькові Сталіну спокій.

Поговоримо про сучасних його адептів. І про те, наскільки великою чи малою була роль України і українців у Другій світовій.

Отже, звернімося до загальновідомих фактів. На сайті газетиви можете знати доповідьанглійського журналіста Ланселота Лоутона, виголошену ним 1 лютого 1939 р. - якраз за півтора місяця перед проголошенням незалежності Карпатської України. Зверну увагу лише на основні моменти. Л. Лоутон вважав, що. Ні більше, ні менше! Журналіст вказував на унікальне географічне положення України, на її значні людські ресурси. Припускаючи можливість виникнення незалежної України, він говорив:. І це були не просто міркування окремого журналіста. У середовищі британських політиків, військових на той час виношувався план створення незалежної України. Цим питанням навіть займалося Міністерство зовнішніх справ.

Але розуміли цю проблему не лише британці, а й батько Сталін та його підручні. Тому він чинив тиск на гітлерівську Німеччину, аби та не взяла під протекторат Карпатську Україну, котра в перспективі могла б стати зародком для створення Української держави.

Показово, що коли почалася німецько-радянська війна, В. Черчилль, перебуваючи на нараді командного складу британських військ у Єгипті, заявив таке:. І це не були просто слова. Якби німці пішли на такий крок, вони б отримали в особі частини українського народу союзника. Зрештою, цей крок міг би стати початком ланцюгової реакції активізації національних рухів на теренах СРСР, що могло б стати серйозною загрозою для існування цієї держави. До речі, не треба мати ілюзій, ніби народи СРСР любили радянську владу. Реальні факти свідчать про інше. Зрештою, і росіяни не були в захваті від більшовизму.

Однак гітлерівці трактували народи СРСР як унтерменшів, котрим відводилася роль рабів. А українські землі розглядалися ними як об'єкт німецької колонізації, де корінне населення підлягало винищенню. Тому проголошення бандерівським крилом ОУН 30 червня 1941 р. Української держави викликало репресії щодо оунівців з боку німецької окупаційної влади. За таких умовах українські націоналісти стали на шлях збройного опору, через що й виникла Українська Повстанська Армія.

Формувалася вона як українська самооборона і широко підтримувалася населенням на західноукраїнських землях. В окремих місцях, зокрема на Волині, УПА контролювала цілі райони, проти упівців німці навіть кидали танки й літаки. Тим самим ця армія сковувала значні збройні частини гітлерівців і об'єктивно допомагала СРСР та його західним союзникам. Хоча після приходу радянських військ її вояки повернули зброю проти нового окупанта.

Не біймося сказати: радянська влада для українських земель була владою окупаційною, так само як і влада німецька. А те, що в Червоній армії служило чимало українців, яких фактично насильно призвали до війська, не змінює окупаційної суті цієї армії.

 

Прес-секретар Одеського обкому КПУ Олексій Албу топче прапор Конгресу українських націоналістів

Насправді (подобається це комусь чи ні), українськими арміями під час Другої світової була Карпатська Січ, що захищала Карпатську Україну, та УПА. На жаль, до сьогодні вони лишаються не визнаними й не поцінованими в українському суспільстві. Більше того - їх цинічно оббріхують ледь не на кожному кроці. Такий стан речей є якраз ознакою нездоров'я українського суспільства. Ми не вміємо цінувати СВОГО! І це наша велика проблема.

Нещодавно мені потрапила до рук дуже чесна книга про Другу світову. Це побудований на спогадах роман Богдана Бастюка. Там розповідається про буденне життя простого галицького села у 1939 - 1944 рр. Ні, в книзі немає ідеалізації УПА, навпаки, часом звучить критика дій її ватажків, немає упередження до німців, совітів, євреїв, поляків... Не ідеалізує автор і своїх земляків. Просто описує.

Наприкінці твору звучать такі міркування героя: <...йсусіди, від москаля до німця, наввипередки заповзялися нести сюди культуру, цивілізованість, нові схеми побудови світу, світле майбутнє і так далі... Питається: якщо ви такі мудрі, культурні та цивілізовані, то чому по-свинячому зазіхаєте на чужі землі, а по-вовчому - на життя й спокій народу, якому ці території споконвіків належать? Чи не логічніше було б збудувати рай земний у себе вдома, а там... ми б і самі попросилися до того раю... Чи не так?>

Краще не скажеш.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

У шкільних підручниках обіцяють нам звести до мінімуму інформацію про УПА, а то й зобразити її вояків колабораціоністами, зате прославити. У такому дискурсі України не буде, а якщо буде - то далеко на задвірках. Зате буде Радянський (сталінський!) Союз та похідний від нього. І, звісно, не буде осмислення місця й ролі України в Другій світовій війні.

Ще хочеться сказати таке: боротьба за минуле - це якраз і є боротьба за майбутнє. І якщо це майбутнє базується на чужому минулому, то чи відбудеться воно?

А може, хтось дуже зацікавлений у тому, щоб воно не відбулося?

Петро Кралюк, доктор філософських наук, газета "День"